Про Ініціативу Розмаїття

У відповідь на безпрецедентне зростання кількості неспровокованих злочинів на расовому підґрунті, починаючи з грудня 2006 року, Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН), Міжнародна Амністія (МА) та інші зацікавлені неурядові організації створили мережу Ініціатива Розмаїття (ІР)у квітні 2007 року з метою скоординованого врегулювання цієї проблеми.

Журналістика зцілення, або Про альтернативне висвітлення трагічних подій

Після повідомлень про кількість поранених чи загиблих — у якому напрямку журналістам рухатися далі? «Відновний наратив» — так називають жанр матеріалів, що фокусуються на зціленні та відновленні життєвої стійкості людини під час та після важких подій.

Кількість повідомлень у ЗМІ про трагічні події — випадки насильства, катастрофи, терористичні акти й війни — тепер надзвичайно висока. В Україні це пов’язано з війною на сході. Але водночас здається, що в усьому світі смертей побільшало — експерти шукають відповіді, чи хибне це уявлення й чи справді кількість терактів та загалом насильства збільшилась, або ж лише зросла наша поінформованість про них.

І аудиторія, й самі журналісти скаржаться на стрес від щоденних негативних повідомлень у медіа. Тож серйозний виклик для журналістів — як говорити про тяжкі ситуації та втрати? Починаючи від побутового насильства й закінчуючи наслідками війн чи стихійних лих? Один зі способів висвітлення — так званий відновний наратив (restorative narrative). Автори терміна пояснюють, що це це жанр історій, який фокусується на зціленні та відновленні життєвої стійкості людини, під час та після важких подій.

Матеріали такого типу просуває американська неприбуткова організація Images & Voices of Hope (ivoh). Як розповіла MediaSapiens виконавча директорка організації Меларі Джин Теноре (Mallary Jean Tenore), назву «відновний наратив» засновники організації придумали в 2013 році спільно з журналістами й редакторами, які мають досвід висвітлення важких подій. Однак жанр не новий — близьким до нього є журналістика рішень та конструктивна журналістика. Цей тип історій може бути втілений у різних формах медіа — журналістиці, документальному кіно, фотографії тощо.

Більше за темою

 

Усвідомлення необхідності таких матеріалів виникло після аналізу традиційного порядку денного у ЗМІ. Так, медіа регулярно повідомляють, скільки людей поранено чи вбито, скільки будинків зруйновано — і хоча знати ці факти потрібно, у щоденній верстці одного випуску новин чи в онлайн-стрічці вони справляють песимістичне враження. Повідомивши погану новину, журналісти переходять до іншої, залишаючи поза увагою процес пошуку і знаходження виходу із ситуації.

«Журналісти не повідомляють про те, “що можливо”(whatspossible), тобто як люди й спільноти, які зазнали трагедії, справляються з нею, чого вони навчилися. Ми чуємо ці історії на річниці трагедій, але вони не є частиною постійного порядку денного», — зазначає Меларі.

На противагу такому висвітленню відновний наратив не завершує історії повідомленням про травму чи смерть, а розпочинає з неї — далі розповідаючи, що людина робила, аби дати собі раду у скрутній ситуації (вимушена зміна місця проживання, хвороба, втрата близької людини тощо), які емоції вона переживала й до чого прийшла.

Ось кілька характеристик медіаматеріалів такого жанру:

  • Висвітлювати складну правду. Не ігнорувати важкої ситуації, але замість фокусуватися на тому, що зруйновано, зосереджуватися на тому, що відновлено — шукати надію та можливості.
  • Акцентувати увагу на прогресі. Розповідати про шлях від трагедії до можливості. Показувати не лише, де є зараз людина — але і як вона дісталася туди.
  • Показати, що життєва стійкість — це набуте вміння. Історія й досвід однієї людини може чогось навчити іншу, яка теж переживає складний час.
  • Усвідомлювати, що зцілення — це тривалий процес. Відновлення може забирати місяці й роки, й це треба пояснювати в матеріалах.
  • Ґрунтуватися на силі. Відновний наратив підкреслює сильні сторони людини.
  • «Візит у минуле». Поглянути, як люди в таких чи ще складніших ситуаціях знайшли способи вирішення.

Чого не варто робити:

  • Не давати хибного відчуття надії. Не треба казати, що хтось пережив травму і зцілився, якщо насправді це не так. Важливо розуміти, що не кожна історія про трагедію може й повинна перетворитися на відновний наратив.
  • Не потрібно вдавати, що все обов’язково завершиться «хепі-ендом». Автори мають розуміти, що процес переживання горя — тривалий шлях.
  • Відновний наратив — це не ті історії, де 90 % уваги приділено трагедії й 10 % відновленню. Завдання матеріалів — не описати всі складнощі, сказавши пару слів про надію, — а звернути увагу на процес відновлення.

Організація ivoh регулярно публікує новини про матеріали в ЗМІ, які можна віднести до цього жанру, та бере інтерв’ю в журналістів-авторів. Серед них хочеться звернути увагу на лонгрід «Дівчинка у шафі» — статтю у восьми частинах видання Dallas Morning News (лауреат Пулітцерівської премії 2014 року). Автор повертається до історії тепер уже 21-річної Лорен Кавани (Lauren Kavanaugh), яка викликала надзвичайний резонанс у Сполучених Штатах. У 2001 році стало відомо, що мати й вітчим дівчинки шість років тримали її закритою в шафі, дитина зазнавала постійного сексуального насилля, знущань і голоду.

Репортер Скотт Фарвелл вирішив написати про цю історію так, щоб не просто викликати в читача реакцію «який жах», а розповісти про те, який шлях пройшла Лорен за всі роки. А він був непростим: тривале фізичне відновлення, а потім ще більш тривала психологічна реабілітація, яка ще цілком не завершилася. Сам підзаголовок матеріалу втілює ідею акцентування на позитиві: «Зазнавши неймовірних знущань у дитячому віці, Лорен Кавана пережила свій біль, побудувавши життя з надією». Над таким матеріалом репортер працював протягом дев’яти місяців.

Інші приклади:

  • велика стаття з відеосюжетом у New York Times про Джефа Баймана — людину, яка постраждала в теракті під час Бостонського марафону 2013 року. В ній детально розповідається про відновлення й процес реабілітації після поранень і втрати обох кінцівок;
  • матеріал у Washington Post про життя сімейної пари після загибелі їхніх дітей під час стрілянини у школі (журналіст буквально жив із людьми протягом кількох тижнів);
  • стаття в Los Angeles Times демонструє незвичний підхід журналіста — тут ідеться про історію жінки, яка померла в лікарні після жорстокого побиття на вулиці, але фактично матеріал розповідає про працівників лікарні, які намагалися врятувати жінці життя. На відміну від попередніх матеріалів, цей не настільки часовитратний, і радше схожий на класичний репортаж.

Переглядаючи приклади відновного наративу, можна дійти висновку, що в більшості випадків вони потребують багато часу й зусиль журналістів, не лише професійних, а й душевних. Оскільки всі ці історії містять багато деталей, розповідей про емоційний стан. Тож основне питання — як мотивувати медійників глибше висвітлювати трагічні події та якими є шляхи популяризації такого роду журналістики.

Меларі Джин Теноре на це відповіла, що їхня організація регулярно проводить заходи й воркшопи, на яких обговорюється важливість такого типу історій. Також ivoh започаткувала програму стипендій (Restorative Narrative Fellowship program), у рамках якої обраним журналістам із різних ЗМІ надається фінансова та організаційна підтримка в підготовці серії матеріалів у жанрі відновного наративу. Крім того, планується програма партнерств із ньюзрумами. «Ми побачили, що багато журналістів хочуть розповідати такі історії, але часто не одержують підтримки й розуміння з боку редакторів, — каже Меларі. — Програма партнерства з ньюзрумом дасть можливість створити модель того, як менеджери ньюзруму можуть створити середовище, яке би підтримувало цей тип оповідування».

Говорячи про вплив матеріалів, Меларі зазначила, що, по-перше, ці історії мають високі кількісні показники залучення аудиторії — перегляди, поширення в соцмережах: «Але ми більш зацікавлені у вимірюванні якісного впливу. Тобто якою мірою ці історії мобілізують людей та спільноти в такий спосіб, у який традиційні матеріали у стилі все погано не можуть. Позитивний психолог Келлі МакГоніал написала, що коли людина чує й читає історії про життєстійкість інших людей — це допомагає, покращує її особисту стійкість, опірність. Водночас дослідження свідчать, що повторюване звернення до травматичних новин викликає стрес. Ми також зацікавлені у впливі, який наратив може мати на медійників. Хочемо, щоби наша програма стипендій не лише поширювала жанр відновного наративу, але й допомагала редакціям більше розвивати це жанр».

Серед великої кількості порад, які психологи та медіаексперти дають журналістам, що прагнуть працювати в жанрі відновного наративу, хочеться виділити поради клінічного психолога Кевіна Бекера (Kevin Becker). Він має 25-річний досвід роботи з людьми, що зазнали травми, й дає кілька порад журналістам, які висвітлюють трагічні події:

1. Після трагічної події люди потребують трьох речей: безпеки, передбачуваності та контролю. Медіа повинні це брати до уваги, створюючи безпечний простір при розмові й даючи гарантії своїм джерелам інформації, що їхні слова буде передано точно. Також треба дати зрозуміти людям, що вони можуть контролювати та обирати, якими фактами ділитися з журналістами.

2. Ознайомитися для себе з психологічними реакціями на катастрофи. Потрібно мати базове уявлення про основні процеси й етапи, які проходять люди після трагедій.

 

3. Представляйте факти. В першу чергу людям необхідно дати базову інформацію про те, де і яку допомогу вони можуть одержати.

4. Не підтримуйте поняття «ієрархії болю». Іноді жертви можуть казати фрази на кшталт «принаймні, я не так постраждав, як вони», або «мій біль гірший за твій, тож я потребую більшої підтримки» — журналістам не варто поширювати такі поняття.

5. Не вживайте кліше «час лікує». Час не зцілює — він дає можливості для зцілення.

6. Подивіться на травму як на збільшуване скло. Збільшується й хороше, й погане, яке існує у спільноті. Наприклад, можуть бути виявлені негативні політичні процеси в регіоні, які заважають відновленню, або, навпаки, трагічна подія може розкрити позитивні риси окремих осіб чи організацій.

7. Уникайте слова «завершення». Зцілення від травми потребує багато часу. Наприклад, якщо людина зазнала травми в дитинстві, вона може повернутися до неї, коли матиме власних дітей.

8. Думайте про відновний наратив постійно, коли ви розповідаєте щоденні історії, а не чекаючи, коли відбудеться якесь нещастя, будьте проактивними, а не реактивними.

Media Sapiens